Як це — працювати на диктатора, чудовисько, що безжально вбиває сотнями людей? Готувати для того, хто, говорять, їв людську плоть? Йти кожного дня на роботу, помилка в якій може каратися життям, а ніяк не штрафом чи звільненням?

Цим та іншим резонансним питанням присвячена книга Вітольда Шабловського «Як нагодувати диктатора» від Видавництва Старого Лева.

Пропонуємо і вам поринути у роботу диктаторської кухні.

Перекуска

Мандруючи чотирма континентами, відомий польський репортер зібрав спогади кухарів, відкриваючи світу закулісся життя п’яти кривавих диктаторів 20 сторіччя. Обережний в описах режимів влади, без зайвих емоцій та власних суджень, Вітольд Шабловський створив захоплюючий та унікальний репортаж.

Цікава й структура книжки, яку ми зберегли у статті – кожен розділ автор назвав як бомби, що Америка скинула на Камбоджу: під криптонімом “Меню” на людей падали “Сніданок”, “Обід” і далі по списку.

Сніданок

Робота на Саддама великою мірою полягала в тому, щоби відчути, коли у нього добрий день, і тоді готувати щось, що він любить особливо, а в інші дні — не траплятися в нього на дорозі.

Ледь не найвідоміший зі списку автора — Саддам Хусейн — штрафував своїх кухарів за несмачну їжу, міг самостійно готувати для підлеглих або ж навіть влаштовувати так звані “пранки”, які радше нагадували жарти підлітка.

Абу Алі відкриває світу ще одну сторону диктатора, вкрай неочікувану — як для однієї з найсуперечливіших фігур сторіччя.

А раз на рік — ти мені позаздриш — Саддам купував кожному з нас новий автомобіль. Щороку інший: я мав і “міцубіші”, і “вольво”, і “шевроле селебріті”.

Ланч

Ти запитуєш, як я міг готувати для такої потвори…

Не залишився без автомобіля й Отонде Одера — кухар Іді Аміна. Розкішні бенкети, додаткові гроші за роботу та немаленькі бюджети на кухню в противагу історіям про кровожерливість диктатора та чуткам про смак до людської плоті. Робота Отонде була напрочуд різноманітною: від щирих подяк Аміна до примусового обрізання.

Я вірив, що готую так добре, що Амін мене не вб’є. Але з кожним днем у палаці моя віра, що можна вийти звідти живим, зникала.

Обід

Робота з Енвером дарувала мені дуже багато задоволення, завдяки їй я навчився дуже багатьом речам. Але я завжди боявся. Весь персонал боявся, що одного дня Енвер прокинеться в поганому настрої і накаже нас вислати до табору або вбити.

Про життя у страху знає пан К. — кухар Енвера Ходжі — того, що боровся з сифілісом та браком освіти, підняв число середньої тривалості життя у країні та “навчив” читати і писати 90% албанців. Ну і багато вбивав, звичайно. Через проблеми зі здоров’ям, кремезний Ходжа мусив обмежувати споживання їжі до мінімальної кількості калорій на день, залишаючись голодним. Не найкраща умова для і без того злого правителя.

Іншим разом він пригадав, що у Франції їв виноград без кісточок. Може і їв, але в Албанії не росли такі сорти винограду, принаймні в жодному перевіреному виноградарстві. Що я зробив? А що було робити… я сидів і видлубував кісточки, гроно за гроном.

Вечеря

А для сорому я причин не маю. Ніхто не зробив для Куби стільки добра, як Фідель.

Двоє таких різних кухарів Фіделя Кастро, нинішнє життя яких складно порівнювати: Ерасмо — з модними лахами та бажанням заробляти, та Флорес, який шукає недопалки та мріє лише про те, аби у каструлі було хоч щось. Такий самий контраст і в їх спогадах про Фіделя — про найкращі наміри диктатора у суміші з одержимістю однією коровою.

…натомість El Comandante я люблю, немовби він був моїм батьком, немовби він був моїм братом; якби він прийшов сюди сьогодні і сказав: “Флоресе, мені потрібна твоя рука” — я б відрізав свою руку і віддав би її йому; якби він сказав: “Флоресе, мені потрібне твоє серце”, — я віддав би йому серце…

Десерт

Я пам’ятала, як він турбується про людей, як не може спати ночами. Здогадувалася, що тепер, коли він перейме відповідальність за всю країну, клопотів матиме ще більше. І що він турбується про всіх, але не має поруч нікого, хто потурбувався би про нього.

Що ж їв Пол Пот, доки мільйони камбоджійців помирали з голоду — розповідає Йон Муун, жінка, яка не просто готувала для правителя, а й була одержима ним та вірила ледь не в святість цього чоловіка. Спогади кухарки нагадують світлу ностальгію, від якої лячно. І доводять — чудовисько виростає з того, хто б “і мухи не скривдив”.

Щодня я прокидалася по п’ятій, щоби приготувати для Пол Пота сніданок. З моєї хати було видно його хату, тому я часто працювала надворі; мені хотілося чути, як він прокидається, як купається і як одягається.

 

Сподобалась стаття? Обов'язково поділіться нею з друзями: