Автори часто роздмухують багаття з одного маленького каганця, який поступово охоплює все життя героїв. Селесте Інґ йде навіть далі, запалюючи каганці то тут, то там, які, зрештою, не тільки охоплюють все життя героїв, а й спалюють його вщент. 

Авторка  вважає, що її завдання — радше ставити питання, а не давати читачу готові відповіді. Не дивно, що роман провокує на роздуми про материнство, творчість, виховання, поняття “ідеального життя” і вимагає від читача розсудити, хто з героїв помиляється менше.

За книгою знято телесеріал, який ще більше підігрів інтерес до роману, який уже був бестселером на той час. У статті ми розберемося,  про що цей роман, чому його варто прочитати, а також запропонуємо список питань для його обговорення.

Інколи буває потрібно випалити все вщент і почати спочатку

Палаючий будинок в ідилічному місті — перше, що авторка виводить на сцену. Пожежа є кульмінацією історії і водночас кінцівкою роману, своєрідною розплатою за речі, про які ще належить дізнатися.

Початок історії виглядає дуже мальовничо: ми знайомимося із взірцевою сім’єю Річардсонів, яка веде розмірене життя у своєму великому будинку в ідеальному містечку Шейкер-гайтс.

Єлена Річардсон здає в оренду квартиру новоприбулій сім’ї — мисткині Мії та її дочці Перлині. Спосіб життя Мії кардинально відрізняється від життя будь-кого у  Шейкер-гайтсі — разом з дочкою вони постійно подорожують і ніде не пускають коріння, на противагу сім’ї Єлени, де все робиться за правилами і відповідає загальноприйнятим соціальним нормам.

Як влучно зауважила блогерка Уляна Литвинець (soulless.soulless):

«…тут протиставляються чи то порівнюються зовсім різні стилі життєвого устрою сім’ї. Один з них — це яскравий приклад «Степфордських жінок», де все чітко за планом і розмірено. Дотримання графіку дає свої результати і плоди. Так, це трохи нудно, доводиться забути про якісь далекі мрії і відкидати все те, що вносить хаос. З іншого боку — це життя, в якому нема прив’язки до певних матеріальних цінностей та здобутків. Жити тут і тепер»

Тут авторка і показує нам першу проблему та змушує задуматись над наступними питаннями: чи може людина бути щасливою, живучи без комфорту? Чи, навпаки, набагато важливіше дотримуватись загальноприйнятих правил і підтримувати існуючий соціальний порядок? І найголовніше — який спосіб життя принесе людині щастя?

Скажи мені, хто твоя мати, і я скажу тобі, хто ти

Однією з основних тем в книзі є тема материнства чи радше питання, яка матір є найкращою для своєї дитини. І авторка показує нам різні ситуації, з яких кожен може зробити свої висновки.

По-перше, ми бачимо протиставлення матерів місіс Річардсон та Мії. Місіс Річардсон ні в чому не відмовляє своїм дітям, здається, вони мають все, про що лише можуть мріяти підлітки. Проте їхня мама не пробачає ніяких промахів і суворо карає інакодумців. Мія ж лагідно ставиться до дочки, але не дає тій права вибору, тягає по країні і унеможливлює її стабільну соціалізацію.

В іншій ситуації ми бачимо, як біологічна мама азійської дівчинки Мей Лін бореться за право опікуватися дочкою, після того як була змушена покинути дитину через неспроможність прогодувати. Інша, прийомна мама, багата біла жінка, яка давно хотіла дитину, але не могла народити, тепер має можливість усиновити маленьку “покинуту” Мей Лін.

Обидві матері люблять дитину, обидві вважають її своєю, обидві хочуть, щоб вона залишилася саме з нею. І нам, читачам, доводиться думати, з ким Мей Лін буде краще — рідною матір’ю, з якою їй, скоріше за все, доведеться зводити кінці з кінцями, чи з прийомною матір’ю, яка натомість забезпечить їй безбідне життя?

Зрештою, Селесте Інґ пише і про сурогатне материнство, і про аборти, і знову змушує нас думати: то хто ж краща мама? А відповідь кожен знайде сам для себе.

Шейкер-гайтс — містечко неупереджених людей

Містечко та соціум Шейкер-гайтс виступають окремим персонажем. Про це пише блогерка Ольга Скриннік (ole4kaskrynnik):

«У містечку Шейкер-гайтс всі живуть за правилами, які не можна порушувати. Баки зі сміттям ховаються позаду будинку, аби не псувати вигляд вулиці. Будівлі можна фарбувати лише у певні кольори, аби не порушувати єдиний стиль. Школи розташовані так, щоб діти могли дістатися туди, не переходячи великих вулиць. Ідеальне місто для життя, чи не так?»

Жителі Шейкер-гайтс пишаються тим, що не звертають уваги на расу. Авторка, яка прожила своє дитинство в реальному Шейкер-гайтсі, пояснює, що такий підхід був радше ігноруванням приналежності людей до певної раси, аніж відсутністю расизму.

Селесте Інґ показує це, освітлюючи судовий процес усиновлення Мей Лін Чоу. Так, ми знаємо, що прийомні батьки етнічної азійки Мей Лін не задумувались про те, що дівчинку потрібно знайомити з її корінням та історією. Вони хотіли виростити щасливу американку, ігноруючи той факт, що дівчинка азійка.

Чи праві вони у своєму рішенні? Чи, навпаки, таке відношення могло призвести до втрати ідентичності у Мей Лін у майбутньому? Селесте Інґ ставить нам ще й ці питання, але відповіді, багато відповідей, ми повинні шукати самі.

Питання для обговорення

Якщо ви вже прочитали роман та хочете його краще обдумати або обговорити з друзями, ми підготували список питань для обговорення:

  1. Мія та місіс Річардсон дотримуються різних поглядів щодо виховання дітей. Як ви вважаєте, яким чином їхні погляди впливають на сприйняття ситуації з усиновленням Мей Лін Чоу?
  2. Більшу частину історії Ізі, а часом і Лексі, почувають себе комфортніше в будинку Мії. З іншого боку, Перлина почуває себе комфортніше в будинку Річардсонів. Що дивує більше? Чи зміна матерів покращила б життя дівчат?
  3. Як Єлена і Мія маніпулювали людьми навколо них? Чи була одна з них «гірша» за іншу?
  4. Що ви думаєте про рішення Мії залишити Перлину собі і виховувати її самостійно?
  5. Історія відбувається в 1990-х роках. Як ви думаєте, зараз історія склалася б інакше? Якщо так, то як?
Сподобалась стаття? Обов'язково поділіться нею з друзями: